СПАДЩИНА
(поема-цикл)
2. ДОСИТЬ З МЕНЕ І МЕРТВОГО СЛОВА…
/монологи/
НЕНАПИСАНИЙ ЛИСТ М.ЛАЗАРЕВСЬКОМУ
Друже, знову слабую.
Навіки самотній,
От хіба що під наглядом,
наче злочинець.
Відпалаю у власнім вогні, як сухотний.
Відкараюсь востаннє, що я — українець.
А як робили з мене малороса,
Як лестили — до рани притули!
…І йшла снігами Україна боса,
А слідом жандарі мене вели.
Куліш он пише, бач, про геніальність.
Це зараз модно — "вічний у віках!"
А тут з поетів роблять прибиральниць,
Які сміття ховають по кутках.
І яка в чорта слава, перекупка тая!
Землячки — ті безсмертні та й годі —
Де покажуть — і без хабаря підлатають
Півобдерту історію горе-народу.
Та що я знову…
Били, а не вчили.
Не смійся — плачу, туги не приспиш.
Така задуха, наче у могилі —
Самі пани, жебрацтво і попи.
Світатиме ось-ось. І легше стане.
З тобою хоч в думках погомонів.
А як помру, то не кажи Оксані,
Що я…
Однаковісінько мені…
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.