СПАДЩИНА
(поема-цикл)
2. ДОСИТЬ З МЕНЕ І МЕРТВОГО СЛОВА…
/монологи/
НЕНАВИДЖУ!
Яка це мука — добирать слова.
Яке прокляття — чутися пророком.
І слава, і безодня світова,
І непорушне сатанинське око,
Яке завжди і всюди слідкома,
На тебе виглядають з потойбіччя…
Ти ще живий. А пісня вже німа —
Покручена й потята на каліччя.
Веди ж крізь стрій мої страшні слова,
Віками каменуй мою свободу
І потайки глузуй з мого єства,
Німий понищений народе!
Яка ганьба — все бачити й мовчать,
Розп’яти волю на двоспальній дибі,
Вуста стуливши, як печать,
Мовчанням зароблять садиби!
Що ж, до Голгофи тільки крок.
Сягнуть свободи тільки сильні.
За розум не один пророк
Наклав життям у божевільні.
Одна подяка — гнів і лють —
І від раба, і від тирана —
Чи йти снігами у кайданах,
Чи золотом вуста заллють…
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.