СПАДЩИНА
(поема-цикл)
2. ДОСИТЬ З МЕНЕ І МЕРТВОГО СЛОВА…
/монологи/
НІЧ.
Невже засвітає?
Зійшлася вода над чолом.
Хиталася пісня, як човен, —
все далі і далі.
І мовчки зоря поминальна
стояла за склом.
І мовчки під нею осідлані коні стояли.
Народ… Батьківщина… Духовність…
Даруйте, ви є?
Під небом високим
хоч слово прокажете нині,
Коли вже достоту останнє
беруть, як своє, —
Засвічену свічку
і вузлик землі з України?!
На що сподіватись?
Папір прикипів до стола.
Нічого ж не буде, не буде ні пекла, ні раю,
А тільки провалена піч і смердюча зола
В залузаній пустці, де наша свіча догорає.
І що залишається?
Страх, що точив на віку,
І влада, з колиски сліпа,
і Сибір, і в’язниці…
Невже засвітає?
Так тихо у міднім бику,
Так страшно сміється
запеклий і злий
Остряниця…
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.