Павло ГІРНИК

* * *

От і осінь минула така дощова
І така незбагненна і вічна,
Наче посвист — на відчай! — сліпого ножа,
Що повільно летить повз обличчя.

Це твоє полювання, мій друже нічний,
Це сваволя твоєї гордині.
Посміхайся до неба, бери, володій —
Тільки нині!

Тільки тугу своєю пітьмою запий,
Поки наша сльоза не минулась.
Я не сам у дорозі.

  І ніж не сліпий.

І душа схаменулась.

***

© Павло Гірник. Всі права застережені.