* * *
Хочу і маю відвагу йти
самітно і бути собою.
Б.-І. Антонич
Золота самота над пером,
Срібна паморозь думи нічної,
І молитва, відбита луною,
І свіча над схолодим Дніпром…
Мово рідна!
Навіщо й мені
Прорізаєш вуста осокою?
Крижаніє папір під рукою.
Уклякає душа при вогні.
На пісні і на зорі ясні
Над гіркою
стрімкою
водою,
На грозу, що була молодою,
Як розхлюпаний дзвін вдалині,
Я повільно іду уночі,
А мину стороною —
Грім наосліп гукне і за мною
І вогонь одійде від свічі.
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.