Павло ГІРНИК

* * *

І летітиме ворон —

повільно, без жодного крику.

І устане вогонь —

і його не зупинять слова.

І хитнеться летючий пісок, засуваючи ріки.
І в джерелах навіки спочине вода вікова.

Ось і ти озираєшся —

дим затягає обличчя

І сахається небо твого крижаного плеча.
Не ховайся за Бога, отямся,

сліпий чоловіче,

Коло тебе лишилися вітер, сова і свіча.

І зведешся з колін,

і гукнеш навмання серед ночі,

І впадеш головою у небо своє кам’яне.
І кого не зустрінеш —

усі відвертатимуть очі.

І кому не помолишся —

слово тебе проклене.

То невже ти гортаєш оці сторінки поруділі,
Аби тільки побачити —

серед олжі і крові —

Як народ, наче камінь,

росте на розритій могилі

І вертається голос у груди його неживі?..

***