* * *
Все повертається.
Попіл на груди сідає.
Серце мовчить, але б’ється — спасибі йому.
Боже мій милий, невже України немає?
Тільки дорога лишилася. На Колиму.
Каймося, брате. Це з нас будували державу,
Клали, як дике каміння, під мури старі.
Боже мій милий, невже отака наша слава —
Дерти собі на онучі чужі прапори?
Той, хто стрілятиме, нині носитиме квіти.
Стягне за шию гранітну Івана й Петра.
Боже мій милий, навіщо твої заповіти?
Дай хоч померти гідно на берегах Дніпра…
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.