* * *
Чорна клітка шипами донизу…
Нитки не слухаються —
не хочуть ховати
голови між ноги…
Порожні береги
під водами твого биття,
під гіляками у полум’ї…
Не займайте!
Вона із сумом погляне на вас,
на смішних.
Вона мудра тепер…
Не смикайтеся!
Руки ослаблі трусяться…
Дощ у прямій перспективі…
Риби п’ють його безглуздість,
риби пересолені.
Втікаймо мерщій,
допоки діти,
що у волоссі гойдаються,
не випили чарів ляльки-voodoo,
не продали нас гілякам у полум’ї…
Коли вельон свій
кидала через плече,
наче avis,
висохло плече, хрустіло,
як гіляка у полум’ї…
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.