* * *
Ось, приніс тобі на могилу,
кажуть, що листя та?ро
схоже на листя лотоса.
Мацуо Басьо
Вельон свій залиш отут на столику,
шпильки відколи,
нехай тільки зостанеться
твоя минула причетність.
Ти бачила може,
як всі дівчата його ловили,
неначе зимову квітку,
яскраву і вічну…
Білий-білий слід по землі тягнеться,
глибоко веде, аж на край.
Туди люди щиро не ходять,
коханих туди не водять,
за коханими там тужать,
вишивають рушники замість тебе, —
холодна й німа.
Просиш подбати про речі —
подбаю.
Я знаю, що помру швидше за них, —
ти сама так намалювала
каменем на мілині.
Оселю тебе ліворуч у місці безмовнім.
Мури твої виглядатимуть вищими
з-за океану.
Уб’ємо воїна палкою,
заплутаного в сіті,
змайструємо йому подобу, милосердні,
вип’ємо сікери,
розділимо м’ясо порівну.
Де ти, коли нема до тебе стежки?
Де ти, коли боюся твого світла?
Де ти, коли добро з піску змиває хвиля?
Де ти, вартова?
Де ти, хитра?
Хтось каже, що ти янгол.
Ким би не була, впізнай мене,
коли вберу твою невинність,
а потім вберу чужу провину,
а потім себе почеплю на древко,
а потім подам тобі знак.
В дальній дорозі стань,
скинь лати сумні,
прийди до джерела напитися.
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.