Галина ГЕВКІВ

* * *

Твоя втеча прочинила двері —
мені нескладно буде захлинутися
чи може отруїтися прокислим вином
закритих банок,
коротких стель,
не розпакованих валіз дитинства.

Тобі на пальці колись сипав сніг —
вони біліли і скручувалися у вузлик,
який втікав від випадковостей на край…

Вночі вітер загортає поле,
сліпі збираються на ранішню молитву
і стоять цілу ніч під зорями,
випрошуючи звільнення для себе.

Хто платитиме за твою свободу?
Мої вікна клацають засувом —
попелом розсипаюся по полю,
що на ньому жебраки випрошують волі
для мене…

Ти стоїш серед них
і просиш найголосніше.
Ти визбируєш попіл і ліпиш із нього мене,
ти не хочеш Ліліт, ти хочеш мене,
а потім вбиваєш і кидаєш у піч,
ти ліпиш мене —
ти мене тримаєш.

Буря засіває мою землю
пахучим цвітом пластикових квітів,
я біжу до тебе,
я знімаю для тебе вінок
з твоєї голови — я відпускаю тебе.

***

© Галина Гевків. Всі права застережені.