* * *
Наше вітрило
мовчить до сонця,
земля відступає до краю —
відтягує зустріч.
Наші хвости
під ударами сокир
стають міцніші,
тяжіють до дна.
Еола ми припнули до корми,
шукаємо дірку,
щоб через неї
шляхами цивілізацій,
а потім
мережами каналізацій
опинитися у знайомій ванні.
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.