Галина ГЕВКІВ

ОГОЛЕНА

Покинь шукать лілею посеред скель каміння,
в пустелі грізних урвищ не виросте вона…
Нехай крізь сліз тумани прийде тобі прозріння,
або зрубай під корінь, спали усю до тла.

Чекаєш на тендітну салонну орхідею…
із попелу пожежі життя не буде їй.
Та й дім твій не подібний до тихого музею,
і доторки лукаві дарують зради біль.

Він пахне самотою, він стогне про байдужість,
навпомацки шукає він сам собі кінця,
і топлячись в безсмерті, він творить дух той дужий,
ту силу, що голосить у викриках митця.

Ти мрієш, лиш не знаєш, про неї чи про іншу…
чагарники з красою в танок вогню сплелись.
Той дикий гордий усміх, той образ найсмутніший —
тут правда є цілюща, до неї лиш молись.

Солодкого обману серед сердець каміння
ти не шукай, в пустелі лиш гола істина.
Нехай крізь грім страждання прийде тобі прозріння
і не біда, що спалить істоту цю до тла.

***

© Галина Гевків. Всі права застережені.