ОЗЕРНЕ
Пітніють роси, впавши на сліди,
їх личка у каптуриках зелених…
Шепоче крапля: " Трохи ще зажди,
не забирай коханих ніг хвалених…"
Твій кінь слухняно йде. Десь сонця схід
йому додасть відваги і надії.
Що ближче до землі, пильніший хід
страждань, що норовлять тобі під вії.
Туман торкнувся спокою мізинцем,
пішли шукати смерти поодинці,
домовились зустрітись до зими…
Душа речей сонливо стрепенулась,
побігла вмитись, — та й не повернулась…
Від ласки впала в білі килими…
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.