СМАК РОМУ
Крізь отвори у пуп’янок поглянь,
закриється — болюча прохолода
тебе введе у двері омели…
Терпкого сну вишукуй край живий,
де синь душі паркани обсідає,
де генію викручується птах.
По крихті подаруєш кусень звізд
потворі, що, між клітями закута,
вдихає ротом плісняву небес.
Десь на межі кричиш про віру в смерть.
У отворі шукаєш цятки в простір,
тримаєш клямку зламаним плечем.
Дослідником пройдеш до забуття…
І вбитих, і живих скануй ретельно,
знайди піску і дух свій розчини…
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.