* * *
Саме так опадуть кволі руки…
І вдова саме та усміхнеться…
Після довгих мандрівок розлуки
шлях додому ніяк не вернеться…
Саме ті, все самі, все самотні…
знов так само одягнуть кайдани
і бряжчатимуть гнівно, мерзотні,
розтираючи мозок до рани
саме тим, що додому так прагнуть,
саме так, що розкришиться певність,
що її поміж зради розтягнуть
купи клятв, що так вірять в даремність.
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.