Жозе-Маріа де ЕРЕДІА

* * *

Ім’я Жозе-Маріа де Ередіа (1842 — 1905), академіка Французької академії й одного з лідерів літературної групи “Парнас”, у сьогоднішній Франції напівзабуте. Про нього згадують здебільшого як про курйоз, а гучну славу його єдиної книги “Трофеї” (1893), що обіймає 118 написаних потягом трьох десятиліть сонетів, вважають незаслуженою. Звичайно, є й бібліофіли, які досі захоплюються досконалістю й “різьбленою красою” ередіїївських текстів, — а проте таких небагато.

Однак, за іронією долі, ім’я лідера “парнасців” зробилося у ХХ столітті знаковим в українській літературі. Це сталося з легкої руки Миколи Зерова, який ще 1921 року закликав поборювати “старосвітчину” й “дикий смак” рідної поезії “класичною пластикою”, “контуром строгим” і “логіки залізною течією” “парнасців”. Наприкінці сонету “Pro domo” неформальний лідер українських неокласиків вигукував:

Леконт де Ліль, Жозе Ередія,
Парнаських зір незахідне сузір’я
Зведуть тебе на справжні верхогір’я.

А відтак праця над перекладами з Ередіа мала, на думку Зерова, дати рідній поезії ті взірці доброго стилю й стислості вислову, яких їй так бракувало. І своєї настанови Микола Зеров дотримувався послідовно. Його єдину прижиттєву книжку “Камена” (1924) відкриває переклад сонету Ередіа “На Отрисі”, а далі в сонетному розділі з 16 текстів надибуємо ще три переклади з французького “парнасця”. Працював Микола Зеров над перекладами з Ередіа й далі, у зв’язку з планами видати антологію французької поезії та антологію світового сонета. Проте цим планам не судилося вже здійснитися через арешт поета. То ж до підсумкового на сьогодні двохтомника Зерова (1990) ввійшло загалом дев’ять сонетів із “Трофеїв”.

Для зеровської антології французької поезії два сонети Ередіа — “Кентаври втікають” та “Антоній і Клеопатра” — переклав ще один неокласик, Максим Рильський. Проте перший з цих перекладів було надруковано лише посмертно, а рукопис другого — досі не віднайдено.

Згодом до праці над Ередіа бралися Михайло Терещенко й Дмитро Павличко. Повний корпус “Трофеїв” прагнув перекласти Дмитро Паламарчук — проте смерть обірвала цю перекладачеву роботу незадовго до її завершення.

Вже зовсім нещодавно свою версію перших 27 сонетів “Трофеїв” оприлюднив Михайло Москаленко. Сонет “Смерть орла” переклала Євгенія Кононенко.

Ці нові звертання до творчості французького сонетяра можуть мати різну особисту мотивацію. Проте на думку спадають слова Зерова з післямови до “Камени”, написані майже вісімдесят років тому:

“Ні для кого не секрет, що наші поети, за кількома нечисленними виїмками, дуже мало вчаться і дуже мало працюють над технікою слова. Накинувшись на вільний вірш (vers libre), дуже небезпечний для стилю ще не викристалізуваного, як дикуни накидаються на шкляне намисто, імпровізуючи свої поеми і одразу, без оброблення, подаючи їх до друку, — вони на корню підтинають всяку можливість дальшого розвитку поетичного стилю. В результаті — довга низка поем, позбавлених музичності, колориту, словесної економії, доброї синтакси, хорошого словника. Надто — словника, бо навіть приперчний неологізмами, фізичними й хемічними термінами, телеграфними скороченнями, лексикон багатьох молодих авторів не в силі приховати своєї погрозливої бідності. І тут, на мій погляд, праця над латинськими класиками і французькими парнасцями може нам у великій стати пригоді, звернувши нашу увагу в бік артистично обробленої, багатої на вирази, логічно спаяної, здібної передати всі відтінки думок мови. В цьому перше оправдання такої праці перед лицем сучасності”.

Навряд чи хтось візьме на себе сміливість твердити, начебто ці слова вже цілком втратили свою актуальність.

***