Біля пам’ятника князя Володимира
Вітаю, князю, чом ти зажурився,
Ти цілу вічність хрест тримаєш свій.
Та ні, з цим світом ти не примирився,
Ти вистояв, ти виграв знову бій.
Знову біда, золотоверхий Київ
Під попелом Чорнобиля стоїть.
Та душі наші стронцій ще не виїв,
Бо ти стоїш з хрестом тисячоліть.
Славний мій князю, боронь тебе Боже,
Стоїш ти твердо на своїй землі.
Ти вічний, невмирущий і не гоже
Тебе судити, ми ж такі малі.
Такі нікчемні і такі байдужі,
Що ти один сильніший від нас всіх.
Ми продали тіла свої і душі,
І піднімають нас усі на сміх.
Пануєш, князю, вславлений навіки,
Хто був ти, на чиїй стояв землі.
І сперечаються ще вчені чоловіки,
Та істина у часу на крилі.
Покинь, мій князю, гору на годину
І зажени молитися в Дніпро.
Хрещену й нехрещену Україну,
За честь її, за совість, за добро.
***
© Володимир Гдаль. Всі права застережені.