* * *
Чорнобиль виє і кричить,
Неначе сич у полі.
Душа болить, душа болить,
І ми вже не на волі.
Ми наче бранці всі його,
Усі ми — як ті птахи,
Що день і ніч туди летять,
Не знаючи про жахи.
Летять в Чорнобиль журавлі,
Летять на свої муки.
На Українській цій землі,
Де горе і розлуки.
Б’є на Софії дзвін, гуде,
Здригається аж Київ.
Де ж ти, Вкраїно, була де,
Що стронцій очі виїв?!
Вся нечисть в кров твою тече,
Дніпром твоїм могутнім.
І сором, люди, нас пече,
Де ж ми були в час смутній?!
Чому не вийшли я тепер,
Не вдарили у дзвони?
Поки народ наш не помер —
Моліться на ікони.
Моліться, люди, та не спіть,
Моліться та вставайте.
Невже з нас мало лихоліть?
Пильнуйте, пам’ятайте!
***
© Володимир Гдаль. Всі права застережені.