Микола Ґумільов (в перекладі Максима Стріхи)

ШОСТЕ ЧУТТЯ

Прекрасне в нас закохане вино
І добрий хліб із доброї господи,
І жінка, від якої нам дано
Зазнати муки й потім насолоди.

Та що робить з огнем, який зрина
Над зимними надвечір небесами,
Де спокій неземний і тишина;
Що нам робить з безсмертними рядками?

Ні цілувать, ні вкласти до кишень.
Та мить минулу вже не наздогнати
Й ламаємо ми руки, та лишень
Приречені довіку проминати.

Буває, хлопчик так знаходить схов
Щоб за дівочим стежити купанням, —
Не знаючи нічого про любов,
Однак таємним мучиться бажанням;

Так у розложистих колись хвощах
Від почуття свого безсилля вила
Слизька істота, вчувши на плечах
Не вирослі іще могутні крила, —

Так скальпелем мистецтва і життя
Спонукані, — чи вік ждать повитухам? —
У муках орган шостого чуття
Народжують уперто плоть із духом.

***

© Максим Стріха. Всі права застережені.