Микола Ґумільов (в перекладі Максима Стріхи)

КАПІТАНИ

4.

Та в світі є ще й інші області,
Що тонуть в місячнім тумані.
Для вищої чесноти й доблесті
Вони навік неподоланні.

Там хвилі з блискітками й сплесками
Непогамованого танця,
Зринає раптом там гротесками
Корвет Летючого Голландця.

Ні риф, ні шквал його не стримають,
Та, знак печалі і нещастя,
Вогні Святого Ельма блимають,
Усіявши борти і снасті.

Сам капітан, понад безоднею
Притримуючи капелюха,
Примарою протиприродною
Сповільнено правує й глухо.

З товаришами сполотнілими,
Що поставали вкруг німотно,
Неначе трупи над могилами, —
І невимовно, і скорботно.

Коли ж бо в час, як небо сяяло,
Його матроси зустрічали,
Потому їх довіку краяло
Сліпе передчуття печалі.

Буйною смілою ватагою
Без ліку складено історій,
Але одна не є розвагою
Сміливців, що зростали в морі —

Про те, що десь та є окраїна —
Туди, за тропік Козерога! —
Де капітану з ликом Каїна
Жахлива пролягла дорога.

***

© Максим Стріха. Всі права застережені.