Микола Ґумільов (в перекладі Максима Стріхи)

СТАРОВИНА

Ось парк занедбаний із грабами,
Вітрець оспалий в бур’янах,
І перегукується з жабами
Болотяний надвечір птах.

Ось дім, старий і нефарбований,
В нім наче плаває туман,
У залах — мотлох і штуковини,
Картини з танцями пейзан.

Мені судилось тільки сум нести,
Де розкладав мій дід пасьянс,
Де тітоньки кохали в юності
І танцювали контреданс.

І безпритульне серце мучиться,
Бо в ньому вічно вирина
Така похмура надокучниця,
Незолота старовина.

…Тепер би круч вітри пронозливі,
Сніги посріблених вершин
Та хмари сиві і загрозливі
Над грізним гуркотом лавин!

***

© Максим Стріха. Всі права застережені.