* * *
Прив’яле листя в керамічній вазочці, залишки морозива, твоє задумане чоло і непотрібна музика.
Я зрозумів, що кохаю тебе, що ми спізнаємо розлуку, що настане осінь з її дощами, а травень залишить по собі золу згаслого вогнища, сміття в спорожнілій домівці та морську піну, всотану піском.
Ти уявляєш, ніби спинила вічність. О ні! Смуток нашого завтра через відчинене вікно зазирає в наші очі..
***
© Сергій Гольдін. Всі права застережені.