* * *
Вночі йшов сніг, а я того не бачив —
Спав так, що навіть дзвоника не чув.
Душа стомилась від безвіру й плачу.
Чого шукать? Склянію і мовчу.
Невесело втрачатися в буденні,
У гендлі, у порожніх вечорах.
Так склалося, що гілочки зелені
Кладуть в гербарій, як в могилу прах.
Ох доля, доля! Де воно — кохання?
А слави сурем де звитяжний гук?
Якісь профури хлепчуть до світання.
Якась гризота рве, неначе крук.
Забути все, свої думки і мрії,
Як звать себе, забути рими блиск.
Ходить на службу, купувать повію,
Горілку дудлить, заміряти тиск.
Не темний ліс, не кам’яна пустеля,
А порожнеча тоскна звідусіль.
Як муха, що приліплена до стелі,
В миршавості тамую відчай-біль.
***
© Сергій Гольдін. Всі права застережені.