* * *
Ти пробач. Я повинен, я мушу
Розчавити руками гризоту.
Я іду в листопадову сльоту,
Де шукаю загублену душу.
Де шукаю, неначе сновида,
Своє слово — травневу заграву.
Чорне небо, викрикують ґави,
А за ними химери слідом.
Відпусти, відвернися, бо очі,
Твої очі вбирають проміння,
А у відповідь тільки жевріння,
Мов конання зимової ночі.
***
© Сергій Гольдін. Всі права застережені.