* * *
Вавилонську бадьоро муруєм вежу,
Як пращури наші у примхах затяті.
Волочемо брили, десятники стежать,
Поглядують згорда на хмари крислаті.
Ми великі звитяжці, майже надлюди,
Провидець нас описав у відчаї.
Віримо щиро — влізем і будем
Крокувати рядами по затишку раю.
А хто нас зупинить? Хто стане в заваді?
Хіба нас сміливих зупиниш розп’яттям?
Пари цікавих у небесному саді
Під древом пізнання сплетуться в завзятті.
До центру всесвітнього вежа злітає,
І на вершечку шинок з дівками.
А те що центру того немає
Для нас нерозумних це все не до тями.
***
© Сергій Гольдін. Всі права застережені.