* * *
Її посмішка снить мені ночами,
Минула слабкість муку завдає.
А той Предвічний, що завжди над нами,
Питає серце грішнеє моє.
І мало що відповісти я можу,
Коли опівніч тиша запада.
Я знов і знов читаю Слово Боже,
І знов мені минулого шкода.
Я молодість за мідяка продавши,
Став перед Ним в безвіллі та журбі.
Все порожньо, і так буває завжди,
Бо ти найперше зраджуєш собі.
Отож молись, благай собі у Бога
Надії промінь, Віру та Любов.
Бо з цим ти є, й тоді, коли нічого
Немає, крім небесних корогов.
***
© Сергій Гольдін. Всі права застережені.