* * *
Застерігав орган. Моя сльоза
Текла поволі. Холод рвав підлогу
І ноги сік, немов гнучка лоза.
Кричав орган, а я молився Богу.
Тутешній світ у бруді цвиндрив дні,
Дитину бив дубцем міліціянта.
Здіймала руки вічная Оранта,
І затишно здавалося мені
Від того поруху. Пекельний глум часу
Од віри майстра щулився звірино.
Ні, не усіх жадоба й гнів пасуть,
Не в кожному втрачається людина.
Нас осява пресвітлий сум ікон,
Гризоту розчиняє глиб органа.
І завше Правда вічная повстане,
І завше Божий здійсниться Закон.
***
© Сергій Гольдін. Всі права застережені.