* * *
Шипи троянди руки покололи.
Чом перейматись: всяк в житті бува?
Шукав кохання, а жевріння кволе
У вiдповiдь — i розгубив слова,
Слова, що здатні аж до виднокола
Зiгрiти весь, але квилить сова,
Яка твоїм перейнялася болем.
Немов приплив, намріяне сплива,
Коли кидаєш в смiттєпровiд квіти
Та йдеш у двір, де галасують діти,
Де вечір твого смутку не сприйма.
А молодятам любо гомоніти:
Їм не вiдомi смуток i пiтьма
Самотності, що серце обiйма.
***
© Сергій Гольдін. Всі права застережені.