Ольга ГЕРМАНОВА

ТРИЧІ

Не розгадуй мене до найменших дрібниць,
Не розвінчуй мрійливий світогляд.
Від спекотної туги впаду горілиць,
Загасивши палаючий погляд.

За вологою днів одинока сльоза
Із дзеркальних очей виповзає.
Де була? Чим жила? – Повертаю назад,
У болоті страждань потопаю.

Скрізь – потилиці тріск об досягнуте дно,
Скрізь, де я, – однобоке кохання.
І отямитись треба від марень давно,
І, я вірю, цей спалах останній.

Охолоджую згубу страхіттями снів,
Втихомирюю втомлену душу.
Криза буднів не стерла моїх почуттів –
У тобі розчинитися мушу.

Знов цілую кайдани і волю кляну,
Незагоєну рану сторіччя.
Може, двічі не входять у воду одну,
А в кохання пірнають і тричі.

***

© Ольга Германова. Всі права застережені.