Ольга ГЕРМАНОВА

ОБРАЗ

В узголів’ї безсонної ночі
Неухильно твій образ стоїть,
До страждань беручкий та охочий,
До усього, що не відболить.

Напинаючи мрії рожеві,
Я до ранку гвалтую приймач.
Всі суміжні світи – несуттєві.
Лиш природне – на споді. Не плач!..

Ти так само колись посміхався,
Надолужував сором невдач,
Епатуючи публіку, грався,
Та тебе не помітили. Плач…

Ти так само напружував Бога,
Коли серце заїла пітьма.
Підкрадався в молитвах до нього,
Та збагнув, що усе це дарма.

Сон лягає в задимлені очі,
Потьмяніла небесна блакить…
Лише образ твій в мареві ночі,
Денне світло здолавши, не спить.

***