Ольга ГЕРМАНОВА

ВИНУВАТИЦЯ

Ледь усміхнулась надія заквітчана…
З остраху серце скотилось до п’ят…
Настрій жонглює тупими обличчями,
Крає мою намагнічену стать.

Блазень малий у безмежному всесвіті…
Завуальована слів нагота…
Вгору здіймаються набожні нехристі –
Хочеться жити, та хтивість не та.

Біль коливається гнучкістю споминів,
Блякне в очах недосяжна мета,
Попелом вкрились надлюдські феномени –
Хочеться вмерти, та хтивість не та.

Варто нудотливим світом тинятися? –
Краще заснути і спати завжди.
Я же сама – своїх мрій винуватиця,
Хочу втекти й залишаю сліди.

***