Ольга ГЕРМАНОВА

ПОРЦЕЛЯНИ МРІЙ

Тремтячий переляк крихкого зорепаду,
Напівосілий плин скалюжених дощів –
То безпритульний раб життєвої принади,
То – присмак ваших бід і доленосних слів.

Припудрена земля, довіку спорожніла,
Під пахвами зірок тримає зграї хмар.
Я б зупинила час, щоб жити, як хотіла,
Щоб жити, як жила – під гроном ваших чар.

В причесаних думках не всядуться страждання,
Одноманітність днів не накладає штамп.
Лиш дегустує ніч усі мої діяння
І мерехтить в очах від світла сотень ламп.

То – витончений хід, то катарсична сила,
То – невгамовний біль змарнованих років
І спрага без води з температуру тіла,
Що, перетнувши тин, виходить з берегів.

Несходжені світи перевернулись ззовні,
Всі ідоли старі зітліли по кутках,
В шовіністичний сказ пірнули чистокровні,
Прокльони темних сил зависли на вустах.

Критичний реалізм скарбниці розкрадає –
То боротьба світил у розладі стихій,
То – гальмівна струя, що душі розливає
Копіюванням фраз – у порцеляни мрій…

***

© Ольга Германова. Всі права застережені.