Ольга ГЕРМАНОВА

УЯВА

Пам’ять гірчить кров’янистими смугами,
Слайди життя виринають з наругами…
Вчуся у птаха літати безкрилою,
Вчуся писати, та риму не силую.

Думка в мереживо буднів затесана,
Рештками сили й снаги підперезана,
Виїло очі сльозами у відчаї –
Не відновити занедбані звичаї.

Крісло чекає підсудною лавою…
Де мене носить з такою уявою?..
Сяйвом пригніченим свічка поранила,
Віра в прийдешнє з роками розтанула.

***