Ольга ГЕРМАНОВА

ВТЕЧА

Прискорюючи кроки,
Я бігти починаю,
Шукаю порятунку
В ілюзіях ночей.
Люблю тебе без тями,
Та Господа благаю,
Щоб розчинив твій образ
У суміші людей.

Тяжкі випробування
Лягають мокрим снігом
На брунькувату гілку
Промерзлої душі,
А я, мов східний вітер,
Не стишуючи бігу,
Чимдуж лечу крізь хащі
Пронизливих дощів.

Лежать на півдорозі
Спотворені скелети
Тих, що принесли жертву
Величним почуттям.
Та я не хочу смерті
Через падіння й злети,
Що розтинають серце…
Ти це собі затям!

Я хочу залишити
Кохання на поталу,
Зламати свої весла
Об хвилі небуття,
Відсвяткувати з честю
Відстояну навалу
І, зрештою, спинитись…
Ти це собі затям!..

Женуть мене у пастку
Численні перешкоди,
І доля манівцями
Веде до тебе знов.
Вже я – не я, і дух мій
Підкорений природі.
Навіщо ж мені, Боже,
Потрібна ця любов?..

***