Ольга ГЕРМАНОВА

ДО ВЕСНИ

Блефує чорт на тлі людської волі,
Стікає кров’ю загнана юрба,
Та я нізащо не скорюся долі,
Бо зла з добром одвічна боротьба.

У риштуванні днів сіріє небо,
У розрахунках сірого жалю.
Невиліковних чар мені не треба –
Пройдисвіту страждання переллю.

Втомили гегемонівські навали,
Душа кричить: “Дожити б до весни!”
Тіла в багні історії сховали,
У смутку березневої труни.

***