Ольга ГЕРМАНОВА

МЕЖА

Рукописи долі пергамент роз’їли,
Пожовкла любов розтинає папір.
Зализую кров на подряпаних крилах, -
Це вітер об них свої лапи точив.

Заблукана думка на смерть набрідає.
Чи смію порушити догму життя?..
Вже вічність до болю за горло стискає…
Стою на межі вигнання й вороття.

***