Ольга ГЕРМАНОВА

ПОСМІХНИСЯ

Я плачу без сліз з переливами сміху,
Влізаю в вікно й вилітаю в трубу.
Я – дощ оркестровий вселенського лиха,
Що з моря по краплі несе на горбу.

Єдиний притулок в єдиному серці.
Сама собі ворог, сама собі друг.
Любов і ненависть зійшлися у герці,
Та все переоре байдужості плуг.

До тебе пішла б – заплітаються ноги,
Тобі б заспівала, та рветься струна…
Не все манівці – є й широкі дороги,
Не все, що горить, – то п’янка рідина.

Я вголос мовчала, в душі говорила
Про те, як не вмерла тобі завдяки,
Як крига знялася, й мене затопило –
За піною штормів – на довгі роки.

Думок океан виганяє під зливу.
Куди ми скотились?.. Куди попливем?..
Накрилися всі суїцидні мотиви,
Бо ти посміхнувся. Всміхнися ж іще!..

***