* * *
Ще солом’яний кінь
серед степу шукає дорогу.
Їде верхи дівча.
Небеса заблукали в траві.
Світ ще зовсім новий.
Посміхається.
Дякує Богу.
А у сонному лісі
соснові шишки ще живі.
Крижані кораблі
навесні відпливуть
і… розтануть.
Чи було? Чи здалось?
Шепотіла ріка:
“Не покинь”.
І тонули думки.
Озивалась стривожена пам’ять.
Їде степом дівча,
поспішає солом’яний кінь.
***
© Олена Гаран. Всі права застережені.