* * *
От і ще одна ніч без тебе.
Я її проганяю, чужу.
Вона йде, понуривши небо,
Наче голову, за межу.
Відчуває свою провину —
Ми ж із нею були одні.
А ти де, моя єдина?
Твої які ночі і дні?
Чути часу бадьорий цокіт —
Заклопотаний день іде.
А навіщо мені той клопіт,
Коли в ньому немає тебе?
І нема на землі прихистку,
І нема прощення з небес,
Тільки спогадів давню кістку
Гризу, як бродячий пес.
Мугичу сумні мотиви,
Гортаю старі листи.
Нема в мене альтернативи.
У мене є тільки ти.
Але годі себе катувати,
Поринаю у світ пропащий.
Просто знову буду чекати.
Це я вмію робити найкраще.
1999 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.