* * *
Шумлять і спати не дають
Дерева пам’яті моєї.
Вітри безсоння листя б’ють,
А коні смутку воду п’ють
З ріки прозріння і стають
Під бич вини і бич не б’є їх.
І листя падає до ніг.
А скоро упаде вже сніг.
І днів моїх чорніє стіг.
Стовбичить, наче псам на сміх!
Мене забудуть і махнуть
Напівзневажливо рукою.
А я шукаю кляту суть,
Вергаю буднів каламуть,
І дні неприбрані пливуть
Кудись холодною рікою.
І листя падає до ніг.
А скоро упаде вже сніг.
І днів моїх чорніє стіг.
Стовбичить, наче псам на сміх!
Ідіть, дивіться й не кажіть,
Що ви не бачили й не чули! —
Ще свічки полум’я дрижить,
Ще я живий, ще хочу жить!
Ще день осінній, що біжить,
Мене прозорістю розчулив!
Ще листя падає до ніг.
А скоро упаде вже сніг.
І днів моїх чорніє стіг.
Стовбичить, наче псам на сміх!
1993 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.