Олексій ГАНЗЕНКО

* * *

Не вбий метелика нічного,
Котрий пильнує твій вогонь.
Між подорожників,
Обіч рудого шляху…
Роса втопила пил, спливає час,
Сочиться тихо з ери в еру,
Затулюєш діряву напівсферу,
Та зорі губляться в бур’ян.
Сьогодні, вчора…
Мудро гасне ватра,
І ти не в змозі наздогнати „завтра”,
І ти безсилий, голий перед ТИМИ,
Всіма…
Ось ти і він,
І вже нічого.
Спинись, не вбий метелика нічного,
Бо ще одна зоря умре в траву…
І світ не скрикне, гей і не помітить,
Але ТИ знатимеш і десь, між марноти,
У розпалі асфальтового раю,
Прихопить серце, видихнеш: „згораю…”
І погляд зойкне в безвість вітрову,
І вишнікров закапають в траву…

2005 р.

© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.