НЕНЬКА
Буває так, що прийдеш ти провідати
Стареньку матір, а вона нездужає.
Й відра води з криниці їй не витягти,
І господарство впорати не здужає.
Ти допоможеш, ти ж бо син, ти мусиш:
Поправиш ринву, зілля пообкошуєш…
В обідній час шкуринкою закусиш.
Борщу не буде — що ж, не порозкошуєш!
Зайдеш у хлів, пудові взувши чоботи,
І на город — цибуля в бур’яні уся,
Ще й сам навариш матері посьорбати.
Не дорікнеш, мовляв: щось розпанілася!
А є ж у нас Вітчизна — ненька горлиця!
Бува і їй недужиться та квилиться.
Як заболить, чи не до нас пригорнеться,
Не до дітей утомлено прихилиться?
А ми до неї, мов з-за пліч нагайкою:
Де хліб, де сіль? Розсілася, розбестилась!
А ми до неї з докором і лайкою…
Не лаймо матір, бо вона ж нас пестила
Терпким зелом, черешнями і грушами,
Діжею-сонцем, що за обрій моститься.
Не лаймо матір, не холоньмо душами.
Не лаймо неньку, бо таке не проститься!
2003 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.