Олексій ГАНЗЕНКО

БАЛАДА ПРО БУКРИНСЬКИЙ ДЕСАНТ

Вони падали з неба.
Цілями
Парашути пливли над окопами.
Необвітреними, необстріляними,
Нецілованими, некоханими
Вони падали з неба,
Не ангелами,
І лягали в чебрець і безсмертники
Між черешнями і між яблунями.
Вже убитими.
Вже безсмертними…

Триста метрів до неї,
До рідної,
Черешневої,
До пшеничної, ячменевої
І грушевої.
Лопотіли по ній босоногими,
Голомозими.
І кохали її і купали її
Весногрозами.

Земле рідна, волошкоока,
Чом ти така жорстока?!

Сонце зяяло спаленим згарищем
І призахідні хмари червонило.
Політрук проказав: „Товарищи!..”
І пілотку смикнув знервовано.
Політрук говорив: „Мы выстоим.
На Берлин погоним его ещё…”
Вересневий вітер розхристаний
Розмітав ті слова над летовищем…

Двісті метрів лишилось —
Поможе!
Бо своя, бо пригорне, сховає.
Рідна земле…Спаси мене, Боже!
(Політрук казав: бога немає…)

А летіти так млосно і радісно,
Як колись сторчголов —
У замет
На санчатах. Схопився і далі знов…
От якби ще не той кулемет.
Крає спарений небо зіжмакане,
Люто гавкає в чорну глибінь…
А у матері очі заплакані.
А у неї — такі голубі…
Неголублена ще, необіймана.
Обіцяла: чекатиму, вір!
Тільки ти не убий, не убий мене,
Свинцезубий розлючений звір!
Присягаюся сивою ненькою,
Хай провалиться к чорту душа, —
Ось як тільки торкнуся рідненької,
Я одразу тебе — з ППШ!

Смерть і шал…
Під ногами. Запекло
Вогневир доокружжя встеля.
Лейтенанте, та це ж не земля!
Лейтенанте,
Це пекло…

Земле рідна, волошкоока…

Сто — вогонь — п’ятдесят…
Земле рідна!
Босоногим колись по тобі
Кидав зерно в чорнозем дорідний
І з-під стріхи ганяв голубів.
Груди…серце…не зойкнути…
Біль…

Чом ти така жорстока?..

Все. Земля.
Вигін десь під Ромашками.
І садки і городи й спориш
Велетенськими вкриті ромашками.
Білий шовк…
Не марнуйся…
Облиш…
Твоє серце протято — прошито,
Насувається вічна зима…
Боже милий, як хочеться жити!
(Політрук казав: бога нема…)

І лежали вони під черешнями.
Молоді, необстріляні.
Он і усмішка в когось замріяна…
(Чи останнім судомним: „За Ста…”
Перетято вуста?)
Так відміряно.
Так їм поставлено.
Парашутами вкриті, мов саваном.
Очі пильно вдивляються
в зоряні мнозтва світів…
Мертві.
Смертні.
Безсмертні
й святі…

2004 р.