* * *
Прощавай, моя горда, єдина.
Вже сьогодні останнє число.
Адже краще забути людину,
Ніж тримати на неї зло.
Я тебе не навмисно зрадив.
Я тебе на руках носив.
Розумію — немає ради.
Співчуваю — немає сил.
Я розтану, пощезну, зникну.
Ти за мене душі не край.
І любов мою всепроникну
Не полишу, візьму за край.
Ти ще будеш, либонь, щаслива,
Ще для тебе цвістиме цвіт.
А мене ця холодна злива
Як собаку жене у світ.
Залишаю в лиху годину.
Відпливаю, подай весло.
Мабуть краще забути людину,
Ніж тримати на неї зло.
1998 р
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.