ВІЧНЕ
Ти мені звичне: Знову?
Я тобі вічне: Ні!
Ти мені стрічне: Голос
В слухавці був її!
Я: Та тобі здалося,
Мо’ помилився хто!
Ти: А її волосся
Он на твоїм пальто!
Я: то тер’єр, чортяка —
Гладив його в ліфті!
Ти як осіння мряка,
Як підвечірня тінь…
Я: Присягаюсь, мила:
Люблю тебе, як Лель!
Ну хочеш — наїмся мила,
Чи порошку „Аріель”?
Або здеруся в небо
І з позахмар’я — вниз!
Хочеш! Але… чи треба?
Може ми, як колись:
Сядемо поруч, близенько,
Я тебе поцілую всмак,
Мовлю вічне: Віриш серденько?
І почую величне: Так!
2005 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.