АВТОГРАФИ НА ПІСКУ, АБО
ФУРШЕТ З КУРВАМИ
Опус на дві частини з епіграфом.
Епіграф:
Чотири скрипки. Лезбіяна
Волога музика тече.
Роман Кухарук. „Висохла волога.”
Вадим Карпенко. Київ 2005 р. Накл. 500 пр.
1.
Чотири курви. Лезбіянок
Нема. Ще ми і Кухарук.
Пакунки, слоїк, ліс, поранок.
Кіт рижий цупить хавку з рук.
Роман голягу шпурит з мєшти,
Здоймає краком чірвака.
Йой, розкажу усе до решти,
Моя вповіданка така:
На боковині Буковини
Вродився бахур десь між фір
І щойно вип’явся з ряднини,
Допався шкрєбати папір.
Довкола ліс шумів очами,
Чийсь ніс кудись чимчикував,
Рябіли морви по мочарах,
А хлопак, знай собі, кував
Своє майбуття. Борзо, прудко.
Над Прутом шняпали зірки
І хліба з цукром теплу грудку
Кудись тручали павуки.
Було, не звабити й водою
Малого, не штрикав нігде;
Ото нап’ється сиродою
І знову чаполоч пряде
Чорнилом чорним. Згодом виріс.
Такий удався файний — О!
Небавом (саме цвів свирбивус)
Між матіол устрівся з О.
Вона в чобаці го чекала.
Про те пошемрали, про се,
Оса під обцасом конала…
Покмітив хлоп: гаплик, усе!
Привів Ромео О. до мами,
А та, бігме — проста душа!
Мей борзо наварила зами
І мамалиги. Матуша
Доп’яла десь караф рекіу,
А дідо (теж старий прийшов)
Вино за пазухов, мов Кіо,
Злапав і стало харрашшо!
Але кінця добігло свєто,
Вже рош-де-масе лиш на дні.
Ади затісно молодєтам
У тій своїй Буковині.
Горєчий став і гонористий
Роман, що єму Чернівці!
Ачей і Прут удвох із Ністром,
Ачей і Новоселиці!
На голові чупер, що грива.
Нанашко плаче, та — пусте!
Шукати Щека і Горива
Гайнув Роман крізь степ, бай степ…
2.
Одвічний сніг мовчит із лісу.
Неподалік мовчит ріка.
Тримає берег нас край мису —
Всі слухаєм Кухарука.
А він стоїть, неначе палец.
Оден на березі — дарма!
Сливові м’язи, сам як ланец
І курвости в нему нема!
Не віддамо його кацапам,
Кацапам Ромці не видать!
Нехай короста їх зацапа,
Нехай черву, скаати, їдять!
Дніпра платина простяглася.
Роман стоїть і нам рече.
Стоїть, як х… тихіше — Ляся!
Прийшла тихенько звідкіляся
І торса тата за плече…
Вже суки наші крилоплечі
Сидять як миш, задубли вдим:
Мов натяк губи, плачут плечі,
В очах зелений коркодим.
Дві курви тягнут-си до миски —
Кого колише сповідь ця.
То ми їх балтою по писку —
В самих задрочені серця!
3.
А-я-я, — Роман триває далі, —
Заки не здохли солов’ї
Пригоди вдалі і невдалі
Вповідам прудче вам свої:
Дістався я тогді столиці
І ну орати переліг,
А там вар’яти, писки, лиця…
І сніг, і цукор… цукор… сніг…
Там на базарах повно бери,
На берах дзумкає оса,
Усі квітки там чорнопері,
Всі мамалижні небеса.
Ади доцегнув я до спілки,
Таж виджу: хісна там не фист.
Хіба що сірпнути горілки —
У них на тоте файний хист.
В тій скішні рикав-си доволі,
Драпав писак, мов голяги.
Коби не вимокли пістолі,
Усіх пострілив би д-ноги!
Та й полишив тоту ґирлигу.
Бухло розлили — шкода, ет!
Пішов на власну мамалигу
І нині, видите — поет!
Тепер контетний ось і щісний.
Легоче серце — борзо в тан!
Таже, братове, мус вповісти:
Й зо мнов буває трамонтан.
Тримайте-с, хлоп’я, коб не впасти,
Такого вчора натвори-м:
Качєта босі вигнав пасти,
А ті — у небо і — на Рим!
Коби ж то хто поставив сильце,
Та не злапати вже, гай-гай!
Уляся, бідна, любит крильце —
Хоч сам на шпаргат си влягай!
Таже сьогодні маєм свєто —
Карпенко мливо ми змолов.
Йой потіпахи, Томо, Свєто!
Де ви є, трясці, за горов?!
В Романка нині вийшла книга —
Супліддя слова і душі.
Застудла, виджу, мамалига.
Нічо — аби пекли вірші!
Ади є кіперь, барабулі,
Морелі, бринза і пляцки,
Фриптурь, байдеги і фасулі,
Плешинть, колач і галушки.
Вина Молдови маєм, тирби,
Сметани, риби і пташєт.
Слюны вже лезо лиже губи.
Гуляймо браття, се — фуршєт!
Ще ми нову сподобим еру,
Ще слава ляжет з висоти
На нас, мов паприка на дзеру.
Коб лиш не спиндили коти…
Пишіт, шматуйте в клоч папери,
Несіт себе Кухаруку!..
Пора відлить, пішли на берег —
Автограф лишим на піску…
2005 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.