Наталка ФУРСА

СОН ЖИТТЯ
диптих

I

Це — сон, прелюдія життя:
вогні, оселі і дороги,
і ваша втеча, і тривога
моя, і пізнє каяття…

Це — гра у золото й сміття:
столочені сніги — й жита,
потьоки на вікні — й потоки
з гірських вершин,
і перші кроки,
й слова останні на вустах,
і заяложені монети,
і замусолені рубці,
сльоза зрадлива на щоці,
моє падіння, ваші злети…

Чи — навпаки…
Яка різниця? —
Нема реальності у тла!..

А потім іншим будуть сниться
вже нами зношені тіла —
в житті, де нас уже не буде,
де нас, як зерня, розітруть
страждання, пошуки і труд…

Й над нашим сном, вже безпробудним,
хтось звично заведе оркестр —
і схлипнуть скрипки в увертюрі…

І слухачі зітхнуть похмуро
і — руки покладуть навхрест.

Й розкрутиться сценічний круг —
в спіраль початків і повторень:
ми — глядачі, вони — актори,
що почали бездарну гру…

II

Це сон, де доля обмина:
стежки крізь манівці
і биті
шляхи блукають білим світом
й нікуди не виводять нас…

Це — сон, де падають у безвість
слова, промовлені
й німі:
мов спалах зірки — у пітьмі,
чи сполох променя — на лезі…

Це — сон, де ніч не змінить дня,
та сточить храми і в’язниці…

Безсмертні душі
смертні лиця,
як маски, втомляться мінять…

В нім Дух проходить —
крізь стіну,
крізь сірі дні і кольорові…
Життя стікає, як полова,
і залишає
зерня
сну…

***

© Наталка Фурса. Всі права застережені.