* * *
Не хочу знов мостить мости
між нами і шукати сліду…
Спеклась весна. Остигло літо.
Квітки втомилися цвісти,
стрічати сонце, пить росу
і — опиратись зливі й вітру…
Зимовий привид бродить світом
і — смокче силу і красу…
І все покірніше й рівніше
у грудях серце стукотить…
Хай буде все, як скажеш ти! —
Я вже стомилася від рішень.
Стомилась від земних спокус,
від власних подвигів і вчинків…
Інерції і відпочинку,
і долю, світлу і легку,
прошу — в листочка золотого,
що пада в хвилю з висоти…
Все буде так, як скажеш
ти.
Але… не змінить це нічого.
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.