ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ
тривірш
1
Вже від вогню — ні сяєва, ні жару.
Опалим листом гріється земля.
Зима, пора прощень, прощань і марень,
остуджує оголене гілля…
Холодний Стікс не заморозить вени
у непідступних сосен і ялин.
…А щедрому і пристрасному клену
уже нема чим душу затулить.
2
Він так горів! — Так шаленіють в щасті:
не боячись ні зради, ні безчесть…
Останній лист, що ще не встиг упасти,
долоню простягає — до небес.
І просить сонця: кинуть не подачку,
а — іскру Божу, що благословля!
…А небо — одвертається і плаче.
А сонце — і очей не розтуля…
І, в зречення відчайному пориві,
клен віддає листок той, без жалю,
вітрам!
А ті — жбурляють, як поживу,
його в липучу сіть брудних калюж…
3
Фініта ля…
комедія чи — драма?
Заради чого він горів отак?!
Розчахнутий той клен в віконній рамі
нагадує розп’ятого Христа…
Вітри терзають охололу жертву,
січуть по тілу снігом і дощем…
І знає лиш земля, що він — не мертвий.
І — вірить, що йому
болить іще…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.