* * *
У тім нема трагедії чи драми,
що я вже Вас — ніколи і ніде…
Вже світ не тішить очі кольорами
й — не обіцяє райдужних чудес.
Душі байдуже, як листку на вітрі:
чи втраматись за гілку,
чи — злетіть…
Два кольори на втомленій палітрі,
й на них листок не відкидає тінь…
Ще сонце відбивається в калюжах,
та розмиває дощ її краї…
Ще теплий спомин зігріває душу,
та вже не здатен обдурить її…
І в тім нема трагедії чи драми. —
Впадуть, немов завіса, холоди —
й сховають все, що сталося між нами,
і що між нами стало назавжди.
І я не схочу вже ніде й ніколи
згадати, хоч на мить, що Ви — були…
Це правда, що замерзлій гілці голій,
коли її ламають,
не болить?
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.